Ми живемо із думкою, що вічне все.
Це дерево, і люди, що довкола.
Та ми не вічні…Знаєш ти і це.
Але чомусь цього ти не цінуєш.
Що є життя?
Це ігри в телефоні? А може, телевізор щодоби?
Чи для тебе найбільше щастя в домі,
Зачиненому на усі замки?
Як ні, то де життя поділось?
Що заважає щастю прорости?
Забудь про все, і повернись в дитинство,
Де радістю були квіти і стежки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658923
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.04.2016
автор: Марфа муф