подушка від сліз кожен вечір волога,
серце душить отруйна змія.
і ти питаєш вкотре у бога:
чому саме я?
відповіді ніяк не отримаєш з неба,
жодного знака тобі не пошлють.
ти тому хлопцю ніяка не треба,
в цьому уся суть.
дика печаль пронизує тіло,
душа розривається криком грудним.
а чи раніше отак боліло
тобі за ним?
рани солоні від згадок, в минуле
усе заглядаєш своє.
хтось подорожник до серця притуле,
легше ж ніяк не стає.
так і згорає душа, як в багатті,
як у свічі парафін.
серед усіх осіб протилежної статі
чому саме він?
в серця до крові стоптані ступні,
дорогами, повними лих.
сплять із такими, хто легкодоступні,
а люблять не їх.
сльози сховати в залізній коробці,
бо іншим на них все одно.
Аням і Настям дісталися хлопці,
тобі ж - вино.
боже, як ти роздавав страждання -
набрала повні мішки.
чомусь в усіх теоремах кохання
ти виносишся за дужки.
карма усіх свого часу знаходить,
кожному доля своя.
але тобі все ніяк не доходить:
чому саме я?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658961
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2016
автор: Сокол Катя