Колишуться віти оголені,
Чорніє покинутий гай.
Грайливо виблискують промені,
Рожево горить небокрай.
І вістря зимового погляду
Пронизує душу наскрізь,
Звикаємо, мовчки, до холоду,
Ховаємо залишки сліз.
Спливають роки, наче човники
З паперу, в дитячих струмках.
Згасають привітливі вогники
В очах і тривожних думках.
Кохання - поглинула темрява
Минулого, десь у морях,
А пам'ять така ненажерлива,
Безсоння - поранений птах.
Пробачте, забуті галявини,
Де трави давно проросли...
Якісь невблаганні обставини,
Але дочекаюсь весни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659016
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.04.2016
автор: Петро Корнійчук