Як море згладжує камінці,
Життя обкатує людей,
Стирає
Гострі неповторні грані дитинного сприйняття,
Згладжує
Кострубатий юнацький максималізм.
Людина гладшає,
Обростаючи жиром життєвого досвіду,
Стає підсліпуватою й глухуватою
Й поступово вростає в дно.
І лиш деяким
Вдається зберегти
Свою неповторність,
Дитячу безпосередність,
Юнацький запал.
Їм вдається спалювати зайву вагу життєвого досвду
Постійним рухом
Думок, почуттів, прагнень.
Зроблені з надміцного -
Неземного, можливо, сплаву,
Щодня вступають у битву
З хвилями житейського моря,
Що намагається зробити їх
Схожими на інших -
Гладенькими, приємними.
Вони, нешліфовані, неприборкані,
Уламки брил людства -
Прикрашають світ
Своїми неповторними формами,
Дивують його, вражають,
Спонукать опиратися хвилям,
Щоб не стати всім
Круглими й однаковими,
Не дати себе легко проковтнути
Безмежній прірві
Житейського дна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659131
Рубрика: Верлібр
дата надходження 12.04.2016
автор: Мирослава Жар