Ой, скажіть, що ж то за прірва,
Між народом та владою,
Нині шина догоріла,
Під Верховною Радою.
Люди більш не збираються,
І не йдуть, знов на протести,
Бо ще трохи надіються
Може їм не дадуть вмерти.
Тридцять-сорок,зарплати тисяч,
От керманичі жадоби,
Копійчини народу лишать,
Мабуть всі, померли щоби.
Скажіть люди, ми тоді хто?
До них чи є, в нас довіра,
Тож спитайте ви кожного,
Та погляньте на будинки.
Серед нас, лиш хтось помріє,
Та то ж справжнії хороми,
Чи в людей, простих такі є?
Війна кажуть, то ж криза,
Одне лиш, розчарування,
І все більшає прірва,
Йде війна за виживання.
Кожен день їх більшає,
Ростуть часто, їх зарплати,
Життя ж наше, все гіршає,
Чи це варто по рівняти?
У Європу пропонують,
Чи готові усі ми,
Бач, закони, саботують,
І оце, все під час війни.
Тяжкі дні для нас настали,
Росте прірва, шкода, росте,
Що творили, чи то знали?
Україна, жаль так живе.
Як пани, жадібні наші,
Перестануть зовсім красти,
Чи й настануть, часи кращі,
Щоб народу не пропасти,
Хтось спроможний відповісти?
Лютий 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659247
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.04.2016
автор: Ніна Незламна