Та не однаково мені,
Як Україну злії люди,
Присплять, лукаві, і в вогні,
Її окраденую, збудять...
Ох не однаково мені.
Тарас Шевченко.
Збудили рідну на Майдан-
Спішив народ здобути волю,
Та ворог цілив свій наган
У долю, ту гіркую долю.
Смертельну рану роз'ятрив,
Де розколов, розсік навпопіл,
Вже тисячами положив,
Спалив й розвіяв вітром попіл.
Отак століттями деруть,
Здирають й виправляють шкіру
І нелюдами нас зовуть,
А ми несем себе в офіру.
За свою працю хлібороба,
За коваля та лісоруба,
У терні стелена дорога-
Невже прозріння нам не буде?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659296
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.04.2016
автор: Леся Утриско