Коли чоло цвіте вже сивиною
І діти стали на своє крило,
Повіє в душу знов, немов весною,
Бо ж змарнувать життя не довелось.
І в цьому, мабуть, сутність є людини:
Пізнати радість у житті і страх –
Життя людське одне лише – єдине,
І істина його одна – проста:
Літа зібравши в сніп один – великий,
Щасливі миті до дрібниць згадай,
Щоб не лишилось місця там для лиха,
Науку цю і дітям передай.
І буде рід стояти твій твердіше,
Онуки шануватимуть твій слід,
І сонечко світитиме ясніше,
І правнуки радітимуть весні.
7.01.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659317
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.04.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)