Промінчик сонця ледь торкнувся її губ,
ЇЇ очей, натомлено - вологих.
Сипнулись коси по жіночому плечу
Незжатим полем пшениців розлогих...
Вуста навпроти... в сяйві золотім ,
Такі кохані... просто до знемоги...
Не хотячи питала в дивних снів:
Чому розбіглися, роздвоїлись дороги ?
Чи я прощу ? Мабуть, прощу... Кохаю!
Та в переступі є один закон :
Переступивши раз - ідеш завжди по краю,
Вже стерта грань усяких заборон...
Цілуй той день, що я тобі простила,
Що біль переступила надважкий,
Як завше ,- ложе із тобою розділила,
Хоч світ занадто робиться вузький...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659407
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.04.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова