Закотилося колесо за обрій століть,
І застрягло у нетрях життя,
Неминуче чекає поки визволить хтось
Його з пазурів сонних ночей.
Покотилося колесо за день і за ніч,
В блудних темних зірницях застрягне на мить
І лиш 24 години мине,
Знову котиться далі, по темній дорозі,
По чарівних країнах у сонних думках
Чужих, не твоїх, і не наших, ніколи…
Поспішає, здіймає пилюку, і знов
Застряє, а потому вертає назад.
Забруднили колеса чисті сторінки
Плямами бруду, пелюстками квітів,
І склеїлись всі вони в книжку безглузду,
Де нема жодних слів, тільки чисті, чи чорні листочки.
У когось мільйон їх, а в когось і триста,
Лиш триста з усіх можливих листків…
Справедливо чи колесо котиться нині
По невіданій силі теперішніх днів?
Відкриваючи двері у новий листок,
Повертає наліво, а може й направо,
Безкінечно кружляє, починає спочатку,
Бо початок – це день, а кінець - це ніколи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659439
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.04.2016
автор: Чорний Туман