Коли я чую голос той високий,
То бачу, як міцніють її крила,
І долю з присмаком калинового соку,
І українки образ, що вона створила.
Так, це вона, та Ніна Матвієнко,
Що розуміє і зозулю, й чайку,
Що відчуває, б’ється як серденько
Цих птахів, матері і донечки, звичайно,
І дівчини, яка пізнала зраду,
І долю жінки, непросту й щасливу.
То є не просто пісня – то порада,
Для кого доля України ще важлива.
Коли я слухаю її «Веснянку»,
Серед зими весніє все довкола.
І я – не я – звичайна полонянка,
Що опинилася в весни чарівнім колі.
І справа не в званні – у цій людині,
В умінні серце дарувати людям.
Дарує доля хай їй світлу днину,
А голос довго чарувати буде!
9.12.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659533
Рубрика: Присвячення
дата надходження 14.04.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)