Всі чекають дощу, а його все немає,
Обміліли річки, криниці висихають,
Стогне спрагла земля, просить пити і пити,
Кілька крапель води і вона буде жити.
Ми вирубуєм ліс для збагачення свого,
Життєдайну ж дерева тримають вологу.
Бог наказує нас неслухняних і грішних,
Війни, засуха, голод.Чи є ще щось гірше?
Схаменіться, отямтеся, чуєте, люди?
Не спустошуйте землю - родити не буде,
Не поводьтеся з нею, немов яничари,
Що ж залишиться нашим нащадкам надалі?
Щоб буяла вона цвітом, плодом і хлібом,
Бережіть і любіть землю-матінку рідну,
І сторицею нам вона щедро віддячить,
Заживемо усі у багатстві та щасті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659692
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.04.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський