Стрічаю весну.
Кінчається день, вечір ясний підходить.
Черешні облиті цвітінням п’янким.
Чому кращі роки так швидко проходять,
Чому як колись, не швидкий, не стрункий?
Чергову весну як дівчину стрічаю.
Вона, як завжди - у весільнім вбранні.
Для мене на світі вже пари немає,
Ніхто не дарує кохання мені.
А серце ще вперто не може забути
Одну з багатьох, яка краща за всіх:
Із полум’ям погляд, трояндові губи,
Як трелі сопілки заливистий сміх.
А як вона гарно, сердечно співає!
Про мамин рушник та про долю людей…
Її щира пісня під небо злітає,
Аж дух забиває мені із грудей!
Вона вже не юнка. Вже тричі бабуся,
Здоров’я в трудах перетворено в прах.
За долю її, у подальшім, боюся,
Бо з цим лікуванням та з цінами – крах!
Ще мусить робити… а платня за працю
Така, що жебрацьким назвеш це життя.
Ніяк не покриє щоденні витрати,
То що вже казать про якісь почуття?!
Від мене не візьме ніколи й нічого
Хоч ладен їй все, до краплинки віддать!
Чи то така гордість, чи я за чужого
За роки важкі примудрився їй стать?
Ох, серце ти, серце! Яке ж ти собаче!
Навіщо та вірність засіла в тобі?
Навіщо за нею ти тужиш та плачеш,
Для чого журбу навіваєш собі?
Розкрий ширше вічі, навкруг роздивися:
Милуйся красою, бо знову весна.
Он, - бачиш? Назустріч іде молодиця…
-А серце: та бачу! Це саме Вона!
п'ятниця, 15 квітня 2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659699
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.04.2016
автор: dovgiy