Да всіх ріжю да різю зь
Оболокы шось шлойілы цілу ныдільк.
І вдруг раптом дэсь зніклы.
І но дулька забралася на высочынь
І спувае Жар-Птіцэй.
Я кажу вам, шо Сонцэ То Я, мо, топір.
Бо ж забравСІК на гірКу сь
І спускаю но сік ізь цнатлівых бырізк
Да кусяю зь юзьків фсюд.
Я бідота-голота-шолота тобі, С.
Ах, Ольха ты, Сыргійку!
А я вота: на Сонца на всю аж Сібір.
Хоть я но Сухыбірськый.
Я но встав шэ но во.
То ісь только что ось.
Шо ж у нас ны по-лісьКу зь?
А!.. да-да! Я зу7 уж веть гонды здурімш.
Бо ны любыць більш Сімка вж.
І во баш, я тяхаю собі но млынЦі ш
Ізь корзіны жыдівсьКый.
Ібо в цішу
Я гыну ж.
... на пойіж ліпш щавійку
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659769
Рубрика: Присвячення
дата надходження 15.04.2016
автор: Кобзар Лаборськый