ти праобраз
ти перший із глини
той що спавши
ребро згубив
і з натхнення
чи може знічів'я
Той ,Верховний, мене створив
і розкривши очі блакитні
ти весь світ
обіцяв мені
той який іще мали створити
ну і той що тихенько вже тлів
ти мовчав вечорами в задумі
все рутинніш обійми творив
ліс ростив
той рунічний темний
феям сіявся в сни
переписував голос неба
що у серце тобі говорив
ну а потім зник просто неба
...як праобраз пустельних слів
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659997
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.04.2016
автор: Принц Флорізель