Розпинають мародери
Люд убогий на хрести,
Прописали ненажери
Нам виснажливі пости.
А самі не луснуть мало,
І без міри, а жеруть…
Світ увесь уже дістала
Ненаситна їхня суть.
І принижені сумою
Змін чекаємо дарма,
Ще лякають нас війною,
Ніби в нас її нема.
Я не заздрю їм пихатим,
Слава Богу, ще жива,
За усіх нас розіп’ятих
Не втихає голова.
І у роздумах болючих
Зріє думка головна,
Щоб на цей раз діти сучі
Все отримали сповна.
Щоб зрадливих наздогнала
Кара Божа і людська,
І нехай не промахнеться
Наша праведна рука.
17.04.2016р. Надія Таршин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660100
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2016
автор: Надія Таршин