[i]« Знов – по колу буття.
Знову стрілися Авель і Каїн.»
[/i] Л. Ігнатова
Уже зів'яли проліски і ряст
і нагадає нам Еклезіаст, –
[i]нема нічого, що не проминає.[/i]
І сон-травою знову облітає
яса краси, що радує на час
відведеного у юдолі раю.
Усе й усіх овіює весна:
плугатаря у полі, чабана,
і окриляє воїна надія.
Не вписується у весну війна…
Линяє на палітрі полотна
жіноче щастя і дитяча мрія.
І наче сяє сонце угорі,
і рани омивають знахарі,
і нібито уже сміються діти,
і виплакали горе матері...
Але коли воюють упирі,
то не уміють ангели радіти.
Не забуяє облетілий цвіт,
коли чорніє знову білий світ
і у сумне минуле повертає.
І туманіє сива голова,
що на весні уже і рік, і два
надія
ще пожити
умирає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660176
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 17.04.2016
автор: I.Teрен