Звучить Бетховен.
І вітри століть
Мов голуби, складають крила сизі,
Вслухаються, як душу до Елізи
Він посилає.
Знов душа стоїть
Перед коханням дивним на колінах,
Тече мольбою, гусне у перлини
І скочується нотами в парчу
Побіля вушка.
Пристрасно питає
Про щось.
Про що ж?
І раптом завмирає,
Боїться ніби відповідь почуть.
Які відверті клавіші!
Урок
Чи ніжність?..
В завиточках - світла бризки.
і так було до локонів тих близько
І так далеко.
Ніби до зірок...
Знов, біля надприродної межі
Вита Бетховен,
Товщу літ прорізав.
Скажіть йому, що він хотів, Елізо!
Хоч зараз, для душі його скажіть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660401
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2016
автор: Ніна Багата