Заперло подих. Ця злість - стихія!
Роздерти б груди і вийнять рану...
В пісок знов скелю! Невільна дія -
І світ виводить Велет із ладу.
Дотично серцю уламок мрії.
Нестримно люто кидає камінь!
Убивчо розпач на Силу діє...
Безпечно в плечі уп"ється промінь
Й дістане душу - зігріє сонцем.
Мій Богатире, не стримуйсь, прошу!
Коли стрибає знов радість зайцем,
ти землю в ласці безмірній втопиш.
В обіймах здушиш верхівки лісу.
Ступнею хлюпнеш озерце звільна...
Мій Велет, хмару бундючну грізну
Цілунком зіб"єш в солодку піну.
Та заздро стане богам могутнім...
Лелете, дух твій зостане в горах -
в незрушну скелю закують сутнє...
Велике серце в карпатських долах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660421
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.04.2016
автор: Мар’я Гафінець