Струна замовкла, бо лишень у снах
Небесна Ліра кориться Орфею.
Розкинув срібні крила дивний Птах.
В саду буяють кущі, де колись
Спокусник-змій в ребрі побачив фею.
Лоза і плющ навіки заплелись.
Де вперше вирувало вогняне
Нестримне, до жорстокого свавільне,
Змітало страх осяйне і тьмяне.
І відтепер шаленство наших душ -
Небачене, хмільне і неподільне.
Настиг той сон в обіймах диких руж.
Упевнено ступає на поріг,
Гаптує долі шовком вишиванку,
Якщо любов для серця - оберіг.
Лунає блюз, чи котиться романс,
Вслухаючись, віддатись до останку,
Небесній Лірі, що єднає нас.
18.04.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660532
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2016
автор: Ліна Ланська