Чи то від втоми, чи то від брехні,
Він важко закриває очі.
І часто бачить її увісні
У білій нічній сорочці.
Їй варто в повітрі повести рукою,
Як він на місці закляк.
Вона на запах була тонкою
Як старий французький коньяк.
Він пив його обережно, потроху:
Хотів зрозуміти смак.
І готовий був іти на Голгофу
Як малий нерозумний хлопчак.
Його манив її соромливий дотик,
Не відпускав він її руки.
Вона була потрібна йому як допінг,
Та ніч минула – довелось піти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660562
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.04.2016
автор: Анастасія Оніщук