Одного разу десь у лісі
Ведмідь схотів піти по кризі.
Зима була та сніг все йшов,
Ось що із ним зробила та любов.
Він вперто йшов, стискав все зуби
Та кігті був готов пустить у хід.
І йшов він по одній лиш смузі,
Бо очі бачили маленький слід.
А звірі всі зібралися у лісі
Кричали в слід йому: " Постій!
Ти же помреш на кризі друже,
Вертай назад поки ще бачишь слід".
Він подивився вверх та не звернув з дороги
Хтось дурнем називав, хто молодцом
Він вперто йшов долаючи незгоди,
Бо знав, що там його любов.
Життя дає тяжкі дороги,
Бо хоче знати хто на що гаразд.
І хто здалає всі свої пригоди,
Щасливим стане, се його вже час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660868
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 20.04.2016
автор: Рись 27