Емілі Джейн Бронте, Колись був час – горіла я

Колись  був  час  –  горіла  я
Від  неправдивих,  підлих  слів,
І  відкидала  суть  моя
Закон,  що  правду  не  кріпив.
О,  в  юності  гарячі  дні
Безстрашно  йшла  проти  брехні.

За  правду,  волю,  що  люблю,
Я  радо  прийняла  б  і  смерть,
Тепер  же  в  спокої  терплю
Дурних  насмішок  круговерть.
І  не  тому,  що  серце  спить,
Що  сором,  страх  мене  в’язнить  –

Моя  душа  щемить  від  ран,
Що  завдають  їй  чванство  й  глум;
Я  б  викрила  людський  обман,
Відкинуши  і  страх,  і  сум,
Та  тільки  знаю  –  з  плином  літ
Лишається  таким  же  світ.

Emily  Jane  Brontë  
There  was  a  time  when  my  cheek  burned

There  was  a  time  when  my  cheek  burned
To  give  such  scornful  fiends  the  lie;
Ungoverned  nature  madly  spurned
The  law  that  bade  it  not  defy.
O  in  the  days  of  ardent  youth
I  would  have  given  my  life  for  truth.

For  truth,  for  right,  for  liberty,
I  would  have  gladly,  freely  died;
And  now  I  calmly  hear  and  see
The  vain  man  smile,  the  fool  deride;
Though  not  because  my  heart  is  tame,
Though  not  for  fear,  though  not  for  shame.

My  soul  still  chafes  at  every  tone
Of  selfish  and  self-blinded  error;
My  breast  still  braves  the  world  alone,
Steeled  as  it  ever  was  to  terror;
Only  I  know,  however  I  frown,
The  same  world  will  go  rolling  on.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660971
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 20.04.2016
автор: Валерій Яковчук