Ходжу по поглядах своїх, по почуттях –
І на краю їх відчуваю страх,
Що, не підтриманий любов'ю,
Впаду, а піднімуся помстою – і злою.
Ходжу по неосвітлених шляхах,
Бо Музи людям непотрібні –
Витоптують ногами квіти люди дрібно
І добиваються Мамони в меркантильних снах.
А я – в поезію повірив, в її силу,
Милуюсь жінкою, яка веде себе красиво,
Пишу про неї вірші і дарую…
А, може, вона серце на моїх печалях намалює.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661058
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 21.04.2016
автор: Парадокс