Кожну пелюсточку вишні
спрагло цілую очима,
і на п'янкому узвишші
знову стаю, мов дитина.
Та, що безмежно наївна,
та, що безкрайно мрійлива...
Душу лоскоче пір'їна,
вишня дарує їй крила!
І вже за мить над дахами
гойдалка втіхи несеться,
он чеберяє ногами
радістю сповнене серце.
І навіть сонце зімліле
йде і собі танцювати,
котяться відблиски білі
щастям від хати до хати.
Лиш підставляй душу спраглу
та загортайся у крила...
Вишня цвіте - як же гарно...
Вишня цвіте - диво...
Диво!
21.04.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661110
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2016
автор: Леся Геник