Був день сірий, як дим, лютували вітри.
Болюче троянди врізалися в шкіру.
Я шукала сліди.Я просила: не йди.
Кожен день повторяла, як мантри:
Я чекаю. Я знаю.Я зберігаю віру.
Та пройшли вже роки, відгриміли дощі.
Ознайомся ж з кохання мого епілогом.
І можливо збагнеш,колись уночі,
Що не можна ламати людської душі.
Будь ти хоч тричі
Богом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661119
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2016
автор: Вікторія Іщук