[youtube]https://youtu.be/QVEHXJ_u3pw[/youtube]
[i][b][color="#c60cc9"]Ти лелієш, Логос,
в інший час,
в інший світ – збиваєш з пантелику…
Чом я мушу мовою мовчать,
як у думці су́тнієш без ліку?..
В цебер світу, наче у діжу,
ллєш себе, мов невичерпне сонце…
Я на посвіт твій не йду – біжу:
З хаосу не зліпиш охронця!
Час, що йде по Божій волі, враз
з’єднуєш у ціле – воєдино:
сьогодення і прийдешній час…
А минуле – застеляєш димом.
Ввечері рожеві пелюстки
щедро розсипаєш супокою!
В ніч таку пірнув би залюбки,
щоб розцвісти, Логосе, тобою…
У тобі – два дивних джерела,
дві генези – людності і світу;
притаманні лиш тобі діла:
маточки й тичинки –
єдність квіту!
Формулу суцвіття розгадав,
Як пізнав тебе я, тайний Логос!
Ти вдихнув всі розкоші октав
в сутність неба,
всеохопний
Лотос!
І тепер я з вами вік живу,
шпорю коней вперто ятаганом,
напнуту тримаю тятиву!
...Хоч хулю –
прощаю…
Та не ганю. [/color][/b]
21.04.2016
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661182
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 21.04.2016
автор: Олекса Удайко