Я народилась у вільного народу, мене виплекало почуття волі, незалежності і незламності. І, не встигнувши розквітнути та розпустити свою красу, я з перших століть свого існування була приречена на гніт та заборони. Я так хотіла подарувати світу своє багатство, прокинутися словом у книжках, посміхнутися поезією зі сторінок літописів, але я мусила ховатися та чекати кращої нагоди. Так написано було на роду моєї землі, що вона буде потерпати від постійних зазіхань на своє багатство, на свою красу, а я не могла бути окремо. Я – частина свого народу, я – частина своєї землі. І я мусила терпіти.
Мене витіснили з письма та творчості, але мене не змогли витіснити зі свідомості моїх людей. Віддані мені, вони йшли на ризик, а часом і на смерть. Вони брали найкраще в мені та перетворювали це на вічно живу поезію, невмирущу творчість. Вони вірили, що своїми вчинками продовжують моє існування, але це було не так. Я не могла загинути, аж ніяк не могла! Дивлячись в очі цих людей, оживаючи в їхніх устах і на папері їхніх книг я розуміла, що буду жити вічно.
Мене соромились, мене цуралися, мене називали меншовартісною та ні на що не здатною. Від мене відверталися в столиці, наді мною сміялися. Казали, що я провінційна, неповна, некрасива, бідна, штучна, казали, що мене вигадали. Але я чітко пам’ятаю своє народження: з народної пісні, з вуст працелюбного народу злетіло моє перше слово, я була витвором своєї нації з перших днів свого існування. Я така, як мій народ: я прагнула завжди свободи та вірила в своє право на самостійність.
Мій народ виборов це право. Але чи маю його я? Я не знаю. Я відчуваю пульс нового життя в своєму організмі, але мені страшно. Мені страшно, що мене знову забудуть, заборонять, що на мене знову навішають низку безглуздих стереотипів. Але ж я так хочу жити! Підіймаються в людській пам’яті спогади про подвиги їхніх попередників, люди знайомляться з моєю біографією і все більше з них обирає мене своїм життєвим супутником… Але я й досі потребую підтримки. Я потребую віри в себе.
Я, мова. Я мова твого народу, твоєї родини та твоєї Батьківщини. Ти не обирав мене, а я не обирала тебе, як люди не можуть обирати батьків чи землю, на якій їм треба народитися. Я взяла найкраще з історії твоєї землі, я несу її пам'ять, її риси та її характер. Не цурайся мене, не соромся мене. Бо я твоя мова.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661277
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.04.2016
автор: JulKosh