Життя вирує, крутиться, кипить,
І в'ються конфеті, немов спіралі.
Салюти бахкають, трамвай шумить,
І переповнені життєві магістралі.
Ця метушня, цей безперервний рух,
Хоч втомлює, та все одно чарує.
Й на перехресті чорних, білих смуг,
Палітра сірі смуги нам дарує.
Жили б спокійно, вже було б не те,
Бо весь цей рух - ознака ще живого.
І, хоч життя, ну, зовсім не просте,
Воно одне, й не буде більш такого.
Допоки можна, то живи собі й радій,
І насолоджуйся усім щодня й щомиті.
За алгоритмом поєднання власних дій,
Живи, радій, люби, як люблять діти.
Стрічай любов, як поїзд на пероні,
І відпускай людей, як в небо літаки.
Ти зародився у землі своєї в лоні,
Де навкруги тебе одні лиш чужаки.
Ці дивні люди, місто, як система,
І метрополіс утопічного життя...
Так і залишиться одвічною дилема:
Чи воно є чи, може, зовсім і нема...
3 жовтня 2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661422
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.04.2016
автор: Іванна Западенська