Ранком сонечко проснулось, до Даринки посміхнулось. Тож на часі вже вставати, до бабусі поспішати. Лагідне привітне сонце, заглядає у віконце. А Даринка всякчас у русі, звернулася до бабусі,
Заплети мене гарненько, щоб я сяяла ясненько. Як те сонечко весняне, щоб красуня та й не торкалося мене сумне.
От онучку, так старанно, бабуся розчісала й обережно, ніби свій скарб, вміло заплітала. А вона, неначе шило, головою вертіла. На стільці, аж підскакувала, сидіти не хотіла,
- Ой , щось так, ніби боляче мені.
Та й руками догори,
-Не чіпай, нехай буде так, більше нічого не роби!
Бабця глянула на неї,
- То скажи, зробити це як ? -.
Онучка взяла гребінця, навкруг, хитро очима водила і знову, косу розпустила.
-І коли,нарешті буду справжня фея?-під ніс тихенько проговорила.
Уже свариться бабуся,-
-Ти з-за цього волосся, в садочок можеш запізнитись. То вже досить метушитись!
Усміхнулася онучка, весела, гребінчик подає,
Та тож я, бабцю пожартувала, давай швидко, заплітай мене.
З часом зирить у люстерко, очі світяться, сяє вся,
-Ось тепер, гаразд напевно, уже гарна, просто класна фея я!
20. 04.2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661446
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2016
автор: Ніна Незламна