«Я вітру дитя і дощу…»
Леся Геник
Я клопоту давній нащадок,
Зі мною він завжди іде,
У вічних ділах їх початок
Мене кудись знову веде.
Я слід залишаю в тій праці,
Що знов постає без кінця.
Я знаю, що буде і краще,
Ось тільки б спинити життя.
В роботі і долі не видно,
Із неї милуюсь дощем,
Сточились за працею рідні,
На серці без гніву, лиш щем.
Веде у майбутнє дорога,
Іде безкінечне життя.
Я мокрого літа тривога,
Я вітру прудкого дитя.
23.04.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661534
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.04.2016
автор: Мірошник Володимир