Вже 30 літ чорнобильським є дзвонам,
І в ті краї вже знов летять птахи,
Та чи не в кожній хаті й зараз є знайомі
Тих давніх весняних деньків жахи?!
Чекали першотравень всі, як завжди,
Але ніхто не міг був зрозуміти,
Чому по трасі Київ-Харків
Із Київщини виїжджали діти.
«Атомоград» - так називали Прип’ять,
Для енергетиків створили місто молоде,
А зараз називають «місто-привид»,
І саркофаг на його фоні все росте.
Чорнобиль став для України горем,
І світ заплакав чорними сльозами…
Багато вже померло тих героїв,
Які приборкували «мирний атом».
Так, «мирний» був колись,
Поки та чорна хмара пилу
Не поховала Припяті дітей,
Де люди всі там мирно жили.
Страшних таких ніхто не ждав вістей.
І ніби долі всі розщеплені на атоми,
Почався відлік не на рік, і не на день,
А на століття, залишившись втратами,
Чужі помилки у життях людей.
Ця техногенна катастрофа стала жахом,
Весь світ здригнувся від страшної інформації,
Десятки тисяч стали тяжко хворими,
Був мирний атом – стала радіація.
Рижіє ліс, спустошені хатини,
І хвіртка ніби на гостину жде,
Хоч вже багато літ пройшло з тієї днини,
Але в той двір ніхто, ніхто не йде.
Звільнившись від людей, зітхнув, природа
В спустошених лісах відновлює усе,
І ніби нам говорить: «Треба жити,
І берегти себе і все живе...»
Чорнобиль став для світу тим уроком,
Який нам показав, що може статись все...
До катастрофи менше кроку,
Якщо безглуздість ставить над усе.
Як спадок катастрофи – заповідник
Для світу став взірцем з минулих літ,
Що атом є не тільки мирним,
Щоб знали люди, як робить не слід!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661549
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.04.2016
автор: Алика Лем