Я давно не писала віршів,
Я забула як це робити.
Мій талан певно вже спопелів,
Бо рими в думках розмиті.
Але щось залишилось в мені,
Щось таке близьке... чи далеке...
Те, що бачу я завжди у сні.
Те, що манить як небо лелеку.
Щось таке неземне, неосяжне,
Що штовхає мене у блакить.
Таке бажане і недосяжне,
Воно щастям для мене мигтить.
І поволі стає уже звичним
Натхнення і більш поетичним.
13.03.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661699
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 24.04.2016
автор: Уляна Віолончель