Від спогадів нас пам’ять не звільня
І на крилі у ту весну відносить,
Коли здригнулась Прип’ять і земля,
А ніч п’янили перші медоноси.
Тоді піднявся смертоносний гриб
Над полум’ям, що запалило небо,
Він сіяв смерті без жалю згори,
Забув, що людям жити, жити людям треба…
Тремтів легкий під попелом листок,
Він порижів і з гіллям розпрощався…
А у матусі був один синок,
Котрий в ту ніч із полум’ям змагався.
Не знав тоді відважний чоловік,
Що проти стронцію його маленька сила,
Що радіація вкоротить йому вік,
І що пожежники вогонь ...життя гасили.
Стоїть портрет синочка на столі…
Дорослі діти… Виросли онуки…
Матуся тільки зовсім в сивині,
Жде з сином зустрічі, втомилась від розлуки.
Біля портрета сина - календар,
Квітневу чорну дату наближає…
«За що дідусь життя своє віддав?» –
Укотре праонук усіх питає.
24.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661868
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 25.04.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)