Коли йдемо тією течією,
яка уже не залишає сліз,
то як не повинитися душею,
що не жили, а мучилися з нею
у цьому краї зеків і лакиз?
І поки не жили, а виживали
у вирі суєти і самоти,
тону́ли, то із неї виринали –
із глибини до тої висоти,
якої у юдолі сліпоти
і зрячі у собі не помічали.
Екранами пройшла як ураган
така собі[i] Ельвіра Мадіган[/i],
якій життя судило «вищу міру».
Але куди летіти на біду
метелику у заскленім саду,
де вижили «еліта» і банкіри?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661966
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.04.2016
автор: I.Teрен