* * *
[i] Поколінню мого сина присвячую[/i]
Вже не юні чорнобильські діти!
Що ви бачили? Вірили в що?
Не дали вам і змоги злетіти,
дочекалися кулі в чоло.
Всі зморилися. Тіло, мов соти.
А чужий – забирає ваш мед.
Без десятків не буде і сотень,
бо який зорепад без комет?
Та вже бачу: обличчя і каски...
Промінь, пломінь, обірваний гімн!
Так Чорнобильська станція гасла,
і зоря опускалась на німб.
Вам злітати, чорнобильські діти!
Рідні, славні мої, золоті!
Вас обрав Бог і навіть помітив,
бо він крила вам дати хотів!
[i] весна 2014[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662348
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.04.2016
автор: Надія Позняк