За стінами старого Єрусалиму, на вершині Сіонського пагорба стоїть будівля, свята і для євреїв, і для християн. Щоправда, ту древню, як і збудовані пізніше царицею Єленою та Хрестоносцями, зруйнував час. Ми вже бачимо будівлю францисканців, датовану XIV ст.
На першому поверсі – єврейська святиня – гробниця царя Давида.
Я визнаю право євреїв шанувати свого вінценосного предка. Харизматичний цар, що гарно грав і співав свої похвальні Псалми Богу, був сильним державотворцем, що значно розширив межі держави, збудував і укріпив свою столицю Єрусалим, перевізши до неї святі Скрижалі Заповіту...
За безліч написаних ним покаянних, подячних і похвальних Псалмів, що увійшли до Біблії, шанують його і християни. Що відчувала я, стоячи біля саркофагу царя Давида?.. Біль отих сліпих і калік есеїв, вбитих за його наказом, та ще десятків тисяч інших, безневинно вбитих в загарбницьких війнах. А ще – страх, відчай і сльози знедолених, які, з його вини, втратили рідних і домівку...
Це що ж виходить?! Загарбуй чужі землі, вбиваючи десятки тисяч нещасних, ріж їх, пали і трощи житло, волю і долю... заведи собі гарем, прелюбодій, відбери жону Вирсавію у відданого тобі полководця Урії, підло пославши того на вірну смерть... – а потім пиши покаянні пісні, хвалячи Бога – і ти стаєш ледь не святим на тисячі років??!
... Тому без захоплення читаю Псалми, прости мене, Боже!
На другому поверсі будівлі – світлиця Тайної (Таємної) Вечері, святе для християн місце. Її ще називають Сіонською. Ходимо, роздивляємось...
Я перебираю в пам'яті всі відомі мені полотна Тайної Вечері, від Леонардо да Вінчі до... – нічого спільного зі світлицею не знаходжу. Час змінив усе. Та й хто міг сказати, як тут ТОДІ було насправді? Будівничі не дуже турбувалися про автентичність, навіть великий Леонардо трохи схибив, намалювавши Вечерю за європейським столом, хоча в Євангеліях згадується, що в ті часи їли сидячи, а частіше, лежачи («...Он возлежал...») на підлозі.
Врешті – не це важливо. Тому, відсторонившись від присутніх і всього світу, даю волю уяві. Адже тут, за Святим Переданням, відбулося стільки подій!..
В цій світлиці Ісус Христос омив ноги своїм учням, давши приклад всьому світу: ким би ти не був, не піднімайся над іншими, не стався зверхньо;
саме тут Ісус Христос святкував Паску, останню в своєму земному житті;
причастивши своїх учнів хлібом та вином, повідав про таїнство (тому і Тайна) Євхаристії;
востаннє Ісус побесідував з учнями і висловив передбачення, що в цю ніч хтось з учнів видасть Його під арешт, зауваживши Петру, що і той тричі зрадить Його.
А потім... після...
Тут налякані апостоли перебували під час і після розп'яття Ісуса;
сюди мироносиці принесли їм звістку, що Ісуса нема в гробу;
і надалі учні збиралися в світлиці після Воскресіння;
тут їм явився Ісус;
саме тут на учнів зійшов Святий Дух;
в цьому ж приміщенні почали хрестити перших християн, а згодом – проводити перші Богослужіння – Літургії...
Важко охопити, усвідомити, уявити все те, що відбувалося тут 2000 літ тому. А ще важче повірити собі: я знаходжуся на тому місці, де стільки разів бував Ісус!!! На серйозних обличчях присутніх написане те ж саме: всі стараються збагнути... незбагненне...
В усіх історичних, тим паче, в святих місцях, хочеться доторкнутися до стіни, каменя чи води, ніби вбираючи в себе часточку тих подій, того часу, тої енергії.
Звичайно ж, до стін торкатися не можна,.. та хіба ж втримаєшся?
Крадькома прикладаю долоню до стіни світлиці, ніби припечатавши в пам'яті бачене. Назавжди...
© Зі збірки "Любові й болю береги", 2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662453
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.04.2016
автор: Світлана Моренець