Так гарно навколо...Весна вже настала,
На березі річки русалка блукала.
Замріяна тиха вона раптом стала,
Чомусь не раділа. Чогось сумувала.
Постояла трішки, а потім присіла,
Так ніби у неї душа заболіла.
А може відчуло у неї серденько,
Що станеться лихо вночі, чи раненько.
Над річкою тихо шепталися лози,
В русалки неждано закапали сльози.
І їй пригадались Аїд й Персефона,
Еринії підлі діждалися помсти.
Помстились русалці і людям помстились,
Щоб їх пам"ятали, щоб їм лиш молились.
Танатосу богу і богу Аїду,
Щоб їм віддавали і розум, і силу,
Тоді б Еринії по світу носились,
З підземного царства на Землю спустились.
Не вірить русалка ні людям, ні долі,
Та мститись не хочу, бажає лиш волі,
Щоб знову, як завжди, у річці купатись,
З людьми жартувати, над ними сміятись...
Та раптом навколо усе загриміло,
Здалося у річці вода закипіла.
І біль, і спекоту русалка відчула,
Злякалася дуже, під воду пірнула.
Сховалась русалка, а ми не сховались,
Нукліди і болі надовго зостались.
Живемо ми з ними і діти, й онуки,
Не зникли ще болі, тривоги і муки.
Не кануть у Лету пекельні страждання,
Лишилися людям навік сподівання,
Що більш не допустить: і розум, і влада,
Таке божевілля, таке безталання...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662461
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 27.04.2016
автор: геометрія