Ти падав,й наші серця кульгали,
ТИ все терпів страшні нестерпні муки.
В незнанні й страху,Тебе лиш прикували,
щоб назавжди притихли Твої звуки.
Але не душу,що хрипло промовляла...
“Пробач Отче провину їхню, бо не розуміють вони, що роблять”
Але ілюзія в душах застрягла,
і Святі слова грішно лиш обмовлять.
ПОКИНУВ ТІЛО,але не віру в нас,
ПОБАЧИВ в людях ще якусь іскрицю.
ОТЕЦЬ залишив вірний шлях і час,
щоб не посідали в мертву колісницю.
Щоб вирвали ланцюг тваринних перебоїн,
й почули чистий звук серцебитття.
Щоб піднімались ми серед вибоїн,
Й недаремне було прожиття.
Я грішник,й грішу десятки раз на день,
в душі так часто відчуваю прохолоду.
Й борюсь з насолодою пустих мішень,
й часто попадаю у свободу.
Я постараюсь бути добрим й вірним,
взамін повних кишень мені не треба,
лиш дай здоров'я близьким й рідним,
й будуть відкриті крила неба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662867
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.04.2016
автор: V1TaL1o