Я не відмовлюсь від того, що думаю.
Я не відмовлюсь від того, в що вірю.
Можливо хтось би назвав нерозумною.
Та моя віра й думки мої щирі.
Можливо десь, для когось в небі є Бог.
Щоб замолити гріхи, зняти з серця біль.
Я намагалась, та я не знайшла його.
Хоча гукала його майже звідусіль.
Та коли бачу росу на траві м’якій,
Вона для мене жива і цілющая.
Коли навколо дерева в красі п’янкій –
Ціную все, що життя дає, дужче я.
І моє серце так лине до гір крутих.
В струмках річок відбивається блиск очей.
Де сонце й місяць кружляють, як два брати,
Де дивовижний танок сотень днів й ночей…
Ось там, лиш там між зірок, пізнаю я світ.
Вклоняюсь низько тому, що дала земля.
Люблю і буду любити хоч сотню літ!
І непорушною буде любов моя!
Лариса
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662884
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.04.2016
автор: Лариса Сорокіна