Вона одна живе в своїй господі
І трудиться в городі і в дворі –
Краплиночка великого народу,
Яку Господь від голоду вберіг.
Дитинство її вкрадене війною,
Згубився там і рідний батька слід…
Вже скроні посріблило сивиною,
Життя змінилось… Помудрішав світ…
Вже й дюжину внучат їй Бог підкинув,
Завжди гостинці внукам берегла,
Пробудуть літо – мчать одні – на Київ,
А інші – до сусіднього села.
Вона ж сивіла в самоті думками
У хаті, затишній, під лісом, край села,
Блукала часто й пам’яті стежками,
І в повоєнні роки теж брела.
Згадалось, як із мамою вставала –
Одна ж бо помічниця у сім’ї,
Й сирітська доля поруч крокувала
Босоніж по ледь скошеній стерні.
І суджений зустрівся на дорозі –
Гарячим серцем хлопця обняла,
Хоч мама і жила тоді в тривозі,
Адже він був з сусіднього села.
Побудували з ним кубельце-хату,
Окрасою що стала для села,
Уперше тут його назвали татом…,
Й вона нівроку мама теж була.
Життя пробігло… Вже й зима біліє
В її ще довгій, негустій косі,
Та все ж добра криниця не міліє,
То ж обділяє ним вона усіх.
І пари вже давно її немає –
Тепер вона для діток – за обох,
З молитвою встає вона й лягає,
Й живе собі, як посилає Бог…
29.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663198
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.05.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)