Душу мою крає біль чорноокої дівчини. Іі звати Надія. Вона - найсміливіша жінка сучасної України. Вона - Герой. Вона помирає на очах всієї країни. Ніхто з політиків нічого не робить, щоб врятувати її життя. Один лише піар на її імені. Якщо Надія Савченко помре, то разом із нею помре Україна. Закликаю всіх, хто мене чита: - Не пускайте своїх дітей на війну, яку придумали українські політики. Ця війна увійде в історію, як сама незрозуміла війна. Як можна воювати і водночас вести торгові справи з ворогом? Як можна воювати і не відкликати своїх послів? Як можна воювати і не думати, а що буде потім з тими людьми, які живуть на розбомленій території? Ви, сучасні політики України, поіменно: Петро Порошенко, Арсеній Яценюк, Олег Ляшко, Юлія Тимошенко і всі інші, хто знаходиться в Раді, винні в тому, що Україна скоро піде в забуття...
--------------------------------------------------------------------------
В твоїх словах я чую силу волі.
В своїх очах сховала ти сльозу.
Москаль убив коня у чистім полі,
Зубами рвав підкову - твою долю,
А ситий пан все б'є чолом послу.
Стоїш одна за гратами невинна,
А в грудях біль... напевне скоро йти.
У снах твоїх не скорена калина,
У снах своїх плекаєш свого сина.
І пісня там квітучої весни.
Пробач ти нам за зраду Україні.
Плюндруєм ми і спалюєм мости.
Забули мову. Схід згорає нині
Пізнало щастя колір темно-синій.
І ситий пан п'яніє від війни.
Ти не вмирай, трояндо чорноока,
Врятую я зів'ялі пелюстки.
В країну повернуся того року,
Зламаю грати і стіну широку.
Знайду шляхи для давньої мети.
10.03.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663512
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.05.2016
автор: Валерій Хлонь