Була правда це чи ні я і сам не знаю,
Кажуть люди на селі й не таке буває.
Кум Микола до куми бігав залицявся,
Як темніло на дворі у коханні клявся.
-Кицю, лагідна моя, ми одне з тобою,
Як два птаха у гнізді ранньою весною.
-Ой Микольцю любий мій, що тепер робити
Ти не сам...я не одна, як тепер нам жити.
-Моя Галю, це у нас не проста забава
Наші милі закордон...Ну а як держава!?
-Ми з тобою генофонд нацїї сільської!
Пропаде все тут без нас, як трава зимою.
-Ой, коханцю, не бреши! Ми з тобою грішні...
Я зробила пироги, як ти любиш, з вишнів.
-Ти поїж, герою мій, будем рятуватись.
Генофонд, зараза ця, хоче цілуватись!
Нічка довгою була, зіроньки сіяли
Галя милому дала...ще в дорогу сала.
Так живе моє село біля річки з гаєм,
Кажуть, кум там про любов і державу дбає.
11.04.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663517
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 02.05.2016
автор: Валерій Хлонь