І вся ця сволота луската і штива
Ніколи не візьме до серця провину
За сльози дитини,за горе Родини.
І то́му Він знову і знову іде на Війну!
І Він не загине,моя ж ти дитино,
Він змусить нарешті прокляту скотину
Підгбати хвоста й утікати в Рашину.
І в решті-нарешті прогонить війну!
Повернеться татко, протре твої очки,
Поцьомає мамку,вклониться дідусю
І візьметься швидко з своїми братками
Наводити лад в Україні повсюду!
ViFoBor/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663525
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2016
автор: ViFoBor/