Втрата самого себе…

Невідомість завжди нас лякає,
Заводить у темні кути.
І ніхто достовірно не знає,
Куди зайдеш саме ти.
Втрата зору, чи нюху, чи слуху
Не зрівняється з втратою тих,
Хто став для тебе живим духом,
Кого ти впізнати не встиг.
Ти чекаєш, тікаєш, біжиш,
Та на кого? Куди і навіщо?
Тепер про розчарування мовчиш,
Вже не розкажеш нікому нізащо.
Тебе душа безжально болить,
А ти не знаєш від чого.
Ти померти бажаєш на мить
Не віриш більше ні в кого

вже не любиш співати, писати вірші
просто сили немає.
що залишилось від твоєї душі?
Якщо вона й тебе лякає…
одвічне питання за що і чому
підняти би очі до нема
і віддати душу Йому,
а більше, нічого й не треба.