Щоранку сходить сонце й промінці
освітлюють усе, що є навколо.
І радує, і зігріває всіх
оте ясне, веселе, сонця коло.
І не чекає, щоб йому хтось дав
свого тепла,хоча б малу росину.
Зігріє всіх, нікого не мине,
утішить барвами кожну краплину.
Горять у росах ясні промінці,
їх залишає темна нічка в травах.
У довгих косах нашої верби
ясніють променята ті у барвах.
І квіти розкривають пелюстки
назустріч сонцю. Ой, які красиві!
Як квітка, розкривається душа
там, де у радості живуть. Щасливі!
То дбай же й ти, щоб і твоя душа
розкрилася, немов та квітка зрання.
Любов'ю нехай повниться вона,
хай сонячно цвіте у ній світання.
Тоді її обійдуть холоди,
навіть морози люті не злякають.
І в інеї срібляться промінці,
ясними барвами у ньому сяють!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663608
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.05.2016
автор: Надія Башинська