Свистить і щебече, кує і скрегоче,
витьохкує вправно, милуючи слух,
і серце своє виливає щоночі
прогулянок пізніх невидимий друг.
Під деревом йдеш –він на хвильку замовкне,
і знову –в екстазі або в забутті –
із горлечка в небо вібруючі крокви
здіймаються – і завмирають святі.
Непрохані сльози бринять від подяки
нуртуючій пташці із серцем палким,
що мить обертає у виблиски й знаки
первинної радості шалом лунким.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663811
Рубрика: Вірші про тварин
дата надходження 04.05.2016
автор: Вікторія Т.