Погасла радість і змертвіла вся душа,
бо милого Ісуса вже нема.
Тужило серце і плакала Марія
Здається згасла в серці вся надія.
Всю ніч не спала, тяжко на душі
Страждання і кров Ісуса уві сні,
Бо тяжко все було збагнути
Чому ж не можна часу повернути.
Коли Учитель ніжно говорив
Себе Всевишнім Сином об'явив
І скільки Він добра усім робив
Чому ж так люд жорстоко поступив?
Чому ж розп'яли , Господа Христа?
Чому жорстоко цвяхи в руки били?
Вони ж так ніжно всіх любили.
Хотіли пригорнуть весь люд, обняти
І в Царство Боже всіх прийняти
Спасти від всіх хвороб і бід
Щоб всі жили в достатку без обід.
Усе в ночі Марія передумала, гадала
Ніяк до ранку не діждала
Ще темно як пішла до гробу.
І алябастра миру взяла в дорогу.
Помазати тіло вона хотіла дуже
Бо тіло Господа таке недуже
Усе в ранах і синцях побите
І кров'ю рясною чоло умите.
О, як же камінь! Хто мені відвалить
І як ввійду я у гробницю?
Побачить Господа Ісуса і плащаницю?
Та о дива які, Марія відсахнулась
Немає каменя і гріб відкритий.
Де маю я знайти Спасителя Христа
Який так любий як та роза золота!
Коли позаду чує дивні ті слова
Маріє! шо шукать сюди прийшла?
Подумала, напевно садівник
Який також так рано встати звик
Та вмить відкрилися її уста
Равунні! Господи! Це ти!
І радість дивна і чудова на душі
А я так мучилась й не спала уночі!
До ніг Ісуса Господа схилилась
Й надія в серці знов з'явилась
Ісус мій жив! І вічно буде жити!
Бо Царство Боже і святе Він мусить відродити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664024
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2016
автор: Melnychuk