Дивлюсь на мами рідної портрет,
У рамочці, простенькій, дерев’яній,
Відзнятий де з життя її момент,
Що в пам’яті ніколи не зів’яне.
Матуся там ще зовсім молода,
У сукні, у клітиночку, шовковій,
Красунею, рідненька, вигляда…
Сміються очі, темноволошкові.
Ген роки, ніби коні вороні,
У небуття давно її помчали,
І дзвін по ній востаннє віддзвенів,
І я немолода уже, звичайно.
В клітинку сукня мамина ще є,
Й волошки із портрета поглядають:
«Усе я знаю про життя твоє:
Незгоди і хвороби розпинають,
Та головне – лишатися в строю
І дух не втратити, високий, гідний,
Знай: матері молитви дістають
І з того світу, зберегти щоб рідних.»
18.04.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664623
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)