Мовчки услід йшла.
Плавила все в данність.
-Хто ти така? -Я
Перша твоя старість.
Диханням в спину знов
(Болісно ж як!) впиралась.
Прядку в надійний схов -
сивий... І не питалась.
Та борозною дні
В очі мені ховала.
Друга моя... О, ні,
Ще тебе не впізнала!
Тихо крала сни
Ті, у яких літала.
В мішковину тьми
Мрії всі загортала.
Легко ступала вслід.
Боже, уже й озвалась!
Вкотре ліпила світ
Вірою... Не здавалась.
Втретє мене ти зло
Втомою оточила.
Я ж закохалась.. Знов,
Старість, тебе побила!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664803
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2016
автор: Мар’я Гафінець