Замовкни та не питай про вічне.
Ти з пилу, друже. Ти-мертві зорі.
Мабуть,і сам мертвий. Космічно.
Такий собі атомно-голий.
Точно посмертно мені кара,
Бо зовсім не йму я віри.
Що Бог зробить, як доля твоя – нездала
І в грабля́х не пізна́є міри?
Чи то на роялі грай, чи то напиши картину.
Якийсь позаземний ти, творчий з виду.
Краще пиши про пейзаж, про стару машину,
Не бачити ж людям твого суїциду.
Мабуть,не смакує нас наша галактика.
Зачерствіли в тілі космічні атоми.
До сміху забракло тобі буквально клаптика:
Всього-то зріднитись з потрібним фатумом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665078
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.05.2016
автор: Луноокая